1 серпня виповнюється 234 роки з дня смерті видатного грузинського поета XVIII століття Давида Гурамішвілі. Його життєвий шлях назавжди поєднав Грузію та Україну, а Миргород став для митця другою Батьківщиною. Саме тут він прожив майже половину свого життя, створив свою безсмертну збірку «Давитіані» та знайшов вічний спочинок. З нагоди роковин пам'яті поета у Миргородському літературно-меморіальному музеї Давида Гурамішвілі відбувся тематичний захід.
Цього дня до закладу завітали представнки міської влади, Консульства Грузії в Україні, Полтавського регіонального грузинського братства «Георгія», ГО «Об'єднання етнічних народностей Полтавської області», митці і громадськість.
Миргородський літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі, відкритий 12 травня 1969 року, залишається головним осередком збереження пам'яті про видатного грузинського класика. Щороку сюди приїжджають нащадки поета, дипломати, науковці та шанувальники його творчості, щоб віддати шану людині, яка своїм життям і творчістю поєднала дві країни. Під час зустрічі учасники говорили про значення творчої спадщини Давида Гурамішвілі, яка вже понад два століття єднає український і грузинський народи. Секретар міської ради Олександр Гуржій подякував представникам грузинської діаспори за постійну підтримку музею, збереження культурної спадщини та увагу до розвитку українсько-грузинських культурних зв'язків, солідарність і підтримку, які об'єднують людей та народи.
Консул Грузії в Україні Карло Чхаїдзе у своєму зверненні висловив слова підтримки українському народові та подякував Миргородській громаді за збереження пам'яті про Давида Гурамішвілі й дбайливе ставлення до його творчої спадщини.
Учасники заходу вшанували пам'ять поета тематичною годиною, поклали квіти до пам'ятника Давиду Гурамішвілі та його могили.
Саме на миргородській землі народилася його найвідоміша книга — «Давитіані», яку автор залишив майбутнім поколінням як безцінний духовний спадок. Його поезія й сьогодні нагадує про силу людського духу, любов до рідної землі та незмінну цінність свободи.
«Я нічого з цього світу не візьму з собою,
Тут покину скарб, здобутий працею тяжкою.
Хай же той, хто цей доробок в спадщину дістане,
Хоч ім'я моє згадає, як молитись стане!»



































